Про злочини гестапо ми чули на уроках історії, спогади про ці уроки відновились після відвідання колишнього центру терору у Вупперталі.

Ми були в залі засідань, де відбувся гучний судовий процес над німецьким поліцейським батальйоном, з вини яких було підпалено синагогу і винищено єврейську громаду в місті Бєлосток в Білорусії.

 Під час екскурсії з розповіді пані Гоффманн ми дізналися про Пауля Кребера, який ризикуючи своєю роботою, життям, зробив все можливе, щоб врятувати ромські родини, і за цей вчинок , хоч і з великим запізненням, був відзначений найвищим орденом Німеччини. Він дружив з ромськими родинами і не міг собі уявити, що відправить на смерть найближчих друзів.

 Я думаю, що і ми так здружились в нашому проекті, що не заподіємо ніколи зла одне одному чи нашим народам.

 Люди повинні залишатися людьми завжди.  Такий надпис бачили на меморіалі в Ельберфельді, такі екскурсії є застереженням на майбутнє.

Вадим

Тисячі років тому, із височин Ніла до Єгипту прибув народ. Єгиптяни швидко поневолили його і зробили усіх своїми рабами. Але ці прибульці зовсім не бажали жити так. Вони втекли у сусідній край, де створили свою державу – Іудею.

Ця держава була слабкою і не мала централізованої влади, тому незабаром її захопили сусідні держави.

Вже тоді євреї сильно відрізнялись від інших народів. Відрізнялись своєю замкнутістю, жагою до незалежності (згадайте численні іудейські повстання). Але безумовно найцікавішою була їхня релігія. Іудаїзм, на відмінну від язичництва, був монотеїстичним, не визнавав інших богів.

Саме завдяки іудаїзму після вигнання імператором Траяном усіх євреїв із Палестини (надто вони уже дошкуляли своїми повстаннями) цей народ зумів зберегти свою культуру, і національну самосвідомість і зараз відродити свою країну.

Гострим питанням завжди залишалось нетерпиме ставлення до єврейства. Скільки разів (що просто нечувано в історії) їх виганяли то із Іспанії, то із Франції, то із Англії і багатьох інших країн. Чому? Це складне питання, і навряд чи на нього можна дати однозначну відповідь.

Але безумовно єврейський народ вартий поваги. Небагатьом вдалось стерпіти і пережити переслідування, винищення і ізольованість.

7777777777777777

Відвідування синагоги показало усім, що юдаїзм – це звичайна релігія. Звичайна в якому плані? Це не є чимось таким злісним і дивним, далеким і незбагненим. Це просто традиції і вірування, яким слідують люди. Так у іудаїзмі є екстремістські і нетерпимі течії, але вони є і у християнстві (мовчу вже про іслам, саєнтологію, сатанізм…).

У будь-якому випадку не можна одразу неприязно чи зверхньо відноситись до людини, лише через колір шкіри, чи якісь відмінності. Ви дуже б не хотіли, щоб до вас теж упереджено ставились. Більшість людей, щоб не проявляти своїх слабкостей, вирішують весь час когось принижувати. Це видно, як на рівні між особистих відносин, так і на рівні країн. «Хто винний, що німці програли першу світову війну – євреї!». «Хто винний, що ми бідні – євреї!». «Хто винний, що надворі дощ – євреї!».

Може колись люди усвідомлять, що коли тобі не щось подобається, то не обов’язково виявляти це. Потрібно просто відноситись по-людськи один до одного. Всі ми люди і маємо один корінь. Хіба так важко просто жити по-людськи?

І діло навіть не у євреях. Не було б євреїв - ображали б когось іншого. Рудих, чорних, зелених, тих хто любить креветки чи має кашель. Кожна людина відрізняється одна від одної. У кожного можна знайти, щось таке, через що можна позлословити і переслідувати. У кожного є свої слабкості. Довершеного не існує. Невже так важко просто із честю прийняти це, а не скидати усі біди на іншого?

Хіба так важко бути людиною?

Дмитро Василишин

Коли ми їхали у Вупперталь,  то нам сказали, що там є така собі родзинка міста – підвісний трамвай. Коли ми приїхали і побачили його, то дуже здивувалися. Де ще таке побачиш? На подив це миле чудовисько виглядало новим і сучасним, а йому вже більше 100 років. Пані Плюхіній воно нагадало жучка, який повзе по стелі.

Ми дуже зраділи, що ми будемо їхати до кінця маршруту, але після кількох зупинок виявилося, що ми для нього зовсім не пристосовані, адже воно їде на висоті восьми метрів і завжди коливається. Після декількох зупинок більшості української групи, усім крім Лени Черніюк, захотілося швидше вийти, тому що всіх нудило. Але оскільки ми на ньому їздили кожного дня по декілька разів, то згодом звикли. А взагалі це дуже зручний і надійний транспорт. Але вразив той випадок, коли в місто приїхав цирк і маленького слоненятка Тоффі вирішили покатати в Швебебані. Він перелякавшись, вибив двері і упав у річку.

Це оригінальний вид міського транспорту, і ми заохочуємо жителів міста Вупперталь пишатися тим, що більше ні в кого такого немає.

Руслан та Едік

Збираючи нас в дорогу, батьки були стурбовані, чи не зголодніють їхні дітки в далекім закордоні. Але вже в Дортмунді нас одразу пригостили печивом та бутербродами. Щойно ми змогли покласти речі в кімнатах, нас знову запросили на каву з тістечками. На хвилину нам здалось, що тут нас будуть годуватимуть цілодобово. На що містер Кокенбрінк відповів, що вирішив помститись нам за зайву вагу, яку він набрав, перебуваючи в Україні.

Вуперталь  - багатонаціональне місто, і тому нам надали можливість відвідати різні кухні: німецьку, італійську, іспанську, турецьку,- і ми перейнялись духом традицій та культури цих народів. Але для нас найзвичнішим був турецький ресторан, адже тільки там ми зрозуміли, як сумували за звичною для нас картоплею.

Через дощ, одного вечора ми були змушені повернутися в готель раніше, ніж було заплановано. Саме тому на вечерю їли звичайну піцу разом з німецькими друзями . В цей момент ми відчули себе як вдома, тому що в Україні піца вже також  майже домашня їжа.

Коли я приїду додому, перше про що мне запитає мама, чим нас годували. А я стану на вагу. Перше, що здивувало мене вже на наступний ранок – сніданок. Адже як виявилось, німці їдять пластівці з холодним молоком. Коли ми попросили про тепле молоко, працівниця кухні була здивована і перепитала. Також мене здивували десерти, наприклад рис, розварений в молоці і желе з молоком. Друзі,  без хліба і супчиків прожити можна тільки в Німеччині!

Дякуємо!!

Рейнська симфонія. Грецькі філософи казали, що на Землі не існує досконалості. Усе живе і неживе має свої недоліки та нерівності, проте відвідавши Кьольн, я переконалася у зовсім іншому.  Кьольнський собор – ось вершина досконалості, яку не мали змоги бачити ті грецькі філософи, але змогли побачити ми. Я ніколи не думала, що у людей може вистачити таланту на таку довершену роботу. Непідвладний часу, собор стоїть на чудовій річці Рейн. Повільна течія Рейну і застигла музика собору з’єднується у дивовижну гармонію. Ти заходиш всередину і наче потрапляєш в інший світ. Ти відчуваєш себе маленькою частиною всесвіту та одночасно почуваєшся захищено. Тебе більше не турбує буденність життя, ти стаєш вищий за усі проблеми та справи, ти відпочиваєш душею, а погодьтесь, що це майже не реально зробити під час швидкоплинного годинника життя.

Я затамувала подих, розглядаючи усе те, що колись тяжкою працею людей будувалось заради прославлення Господнього імені. Ви можете запитати, а чому саме затамувавши подих? Усе просто, я боялася, аби ця краса не зникла лише від одного мого подиху.

Лєна Черніюк