Збираючи нас в дорогу, батьки були стурбовані, чи не зголодніють їхні дітки в далекім закордоні. Але вже в Дортмунді нас одразу пригостили печивом та бутербродами. Щойно ми змогли покласти речі в кімнатах, нас знову запросили на каву з тістечками. На хвилину нам здалось, що тут нас будуть годуватимуть цілодобово. На що містер Кокенбрінк відповів, що вирішив помститись нам за зайву вагу, яку він набрав, перебуваючи в Україні.

Вуперталь  - багатонаціональне місто, і тому нам надали можливість відвідати різні кухні: німецьку, італійську, іспанську, турецьку,- і ми перейнялись духом традицій та культури цих народів. Але для нас найзвичнішим був турецький ресторан, адже тільки там ми зрозуміли, як сумували за звичною для нас картоплею.

Через дощ, одного вечора ми були змушені повернутися в готель раніше, ніж було заплановано. Саме тому на вечерю їли звичайну піцу разом з німецькими друзями . В цей момент ми відчули себе як вдома, тому що в Україні піца вже також  майже домашня їжа.

Коли я приїду додому, перше про що мне запитає мама, чим нас годували. А я стану на вагу. Перше, що здивувало мене вже на наступний ранок – сніданок. Адже як виявилось, німці їдять пластівці з холодним молоком. Коли ми попросили про тепле молоко, працівниця кухні була здивована і перепитала. Також мене здивували десерти, наприклад рис, розварений в молоці і желе з молоком. Друзі,  без хліба і супчиків прожити можна тільки в Німеччині!

Дякуємо!!