У мить, коли ми сходимо з трапа літака, вдихаємо запах незвичайного, дуже приємного і свіжого літнього вітерцю. Хоча, незважаючи на пізній час, надворі все ще дуже тепло, від стін аеропорту віє холодом. Все сіре. Подоба військового об'єкта. Це не аеропорт великого міста. Солдати кидають на нас суворі контролюючі погляди своїми орлиними очима. Відчуття занепокоєння поширюється, і ми шукаємо прихистку в групі. Все інакше, інакше, ніж в Дортмунді. 

Багаж ми повинні забрати самі у великому білому наметі. Все так просто. По-радянськи? Просто. 

Історія України є інакшою, це очевидно. Блочні будівлі. Відчуття свободи, при виході з аеропорту, таке, нібито ми все ще понад хмарами. Все незнайоме. На смак, на відчуття, на запах, все бачиш і чуєш так, нібито щойно народився. 

Багато бродячих собак, на них - видимі сліди важкого життя. Собаки скрізь. У кожному селі, в кожному великому місті. Гавкаючий відчай. 

Інший менталітет. Понуро. Але я відчуваю себе добре. Непевно ми сідаємо в автобус. Ніхто не знає, що на нас чекає.

Мануель Штандоп

… наших зустрічей ми представляємо свої результати, поділившись на групи «тексти», «фото», «пісні» та «образотворче мистецтво».  Зібравши особисті нотатки, зроблені за минулі дні, висмикуючи з загалу думки і враження, ми придумуємо свої пісенні та фото виступи, малюємо картину, щоб ознайомити зацікавлену громадськість з досягненнями цього тижня.

Тут деякі кадри:

Я дуже рада, що познайомилась з такими чудовими людьми, які стали для мене і для всіх нас справжніми друзями. Найбільше мені запам’яталося, як ми грали в зіпсований телефон - це було дуже весело, виходили цікаві слова. Також запам’яталося, як я Лукаса вчила рахувати до 10 по – українськи, а тоді навпаки - він мене вчив по – німецьки. Виходило дуже смішно і весело.  

Бугайчук Аліна

Ми знову їдемо автобусом. Але на цей раз у нас є дуже особлива мета: баба Даша. 

Дорога пролягає через вибоїсті сільські вулиці, вона здається нескінченною. Коли вже ми, нарешті, приїдемо?

Ще кілька хвилин, ще кілька вибоїн: 
Вона стоїть перед своїми зеленими ворітьми. Баба Даша. Маленька жіночка з зморшкуватим обличчям.

Посміхаючись, вона вітає Любу, яку знає з попередніх візитів, і просить нас увійти в її світ. 
Двір заповнюється, і ми передаємо наш перший подарунок. Дерев'яна лавка, на якій вона може відпочити.

Її невістка, теж на ім'я Даша, приносить стільці та лавки, на які ми сідаємо. 
Вона розповідає про її депортацію, як їх вибирали наче худобу, про виснажливу дорогу на поїзді до Німеччини. 
Вона була доставлена на "ринок рабської праці". Баба Даша та її землячка з України попали на роботу на ферму біля Аугзбурга. Займались вихованням дітей та сільським господарством.

Невеличка на зріст баба Даша володіє сильним характером. Її глибокі зморшки надають мудрого вигляду і свідчать про важкі життєві випробування.

Її солоні огірки супроводжують нас на нашому шляху через її минуле. 
На прощання ми вручаємо наші подарунки. Пан Кокенбрінк починає першим і вручає їй на знак подяки одеколон. Ми підключаємось, і незабаром її маленький стіл увесь заставлений сувенірами з Німеччини.

Вона вдячна, і я думаю, щиро радіє з наших подарунків. Час йти. Це була коротка, але дуже насичена зустріч з жінкою, яка пережила погані речі. Вона не втратила почуття гумору.

Баба Даша, невеличка хороша бабуся з маленьким подвір’ям і зеленими воротами.

Ліза Гунтер

Мені сподобалося, що в перший день, коли ми зустрілися з німецькими гостями, вони були дуже привітні, позитивно налаштовані на зустріч та завжди усміхнені. Ми одразу порозумілися, незважаючи на мовний бар’єр.Також мене вразила міжкомандна гра в Кам’янці-Подільському. Ми взагалі намагалися дізнатися більше один про одного, про сім’ю, школу, захоплення. Але в грі, за допомогою завдання ми дізналися ще більше про кожного, про його уподобання та більш згуртувалися та подружилися.Під час проведення занять українська та німецька групи розглядали тему проекту з різних сторін. Було цікаво почути та обмінятися думками з нашими друзями, всі присутні вільно висловлювали свої думки.У свій вільний час, коли ми гулями по місту, то кожен поважав думку інших (куди б хотіли піти, що робити), ми завжди вирішували разом і прислухалися один до одного.

Юля Федорук