У мить, коли ми сходимо з трапа літака, вдихаємо запах незвичайного, дуже приємного і свіжого літнього вітерцю. Хоча, незважаючи на пізній час, надворі все ще дуже тепло, від стін аеропорту віє холодом. Все сіре. Подоба військового об'єкта. Це не аеропорт великого міста. Солдати кидають на нас суворі контролюючі погляди своїми орлиними очима. Відчуття занепокоєння поширюється, і ми шукаємо прихистку в групі. Все інакше, інакше, ніж в Дортмунді. 

Багаж ми повинні забрати самі у великому білому наметі. Все так просто. По-радянськи? Просто. 

Історія України є інакшою, це очевидно. Блочні будівлі. Відчуття свободи, при виході з аеропорту, таке, нібито ми все ще понад хмарами. Все незнайоме. На смак, на відчуття, на запах, все бачиш і чуєш так, нібито щойно народився. 

Багато бродячих собак, на них - видимі сліди важкого життя. Собаки скрізь. У кожному селі, в кожному великому місті. Гавкаючий відчай. 

Інший менталітет. Понуро. Але я відчуваю себе добре. Непевно ми сідаємо в автобус. Ніхто не знає, що на нас чекає.

Мануель Штандоп