Mit großer Sorge um unsere Freunde beobachten wir die Eskalation der Gewalt in der Ukraine. Wir hoffen, sie sind frei und unverletzt.

Bei ihrem Besuch in Wuppertal vor zwei Wochen berichteten unsere Freunde über ihren Kampf für Meinungsfreiheit, Demokratie und rechtsstaatliche Verhältnisse. Alle sieben Schüler, die bei uns zu Gast waren, nehmen teil an den Protestbewegungen, der zentrale Platz in unserer Partnerstadt Chmelnytzkij wurde in Maidan umbenannt, das Gebäude der Regionalverwaltung besetzt. Bei unserer Diskussion zeigten uns die ukrainischen Schüler Fotos, unsere Übersetzerin hatte Fotos aus ihrer Heimatstadt Kiew mitgebracht.

Wir erfuhren auch von dem Eindruck, dass Vorbereitung der Geheimpolizei für die Niederschlagung der Protestbewegung, erprobt in Städten der östlichen Ukraine und zu sehen im ukrainischen  Internet - gar nicht  im Verborgenen ablaufen. Diese Informationen waren uns aus der internationalen Presse nicht bekannt.

Seit gestern können auch wir in Internet, TV und Presse sehen, dass in Kiew bürgerkriegsähnliche Zustände herrschen. Bei unserer Diskussion in Wuppertal hatten unsere Freunde sich ohne Einschränkung für die strikte Einhaltung gewaltfreier Protestmethoden ausgesprochen, dieser Aspekt spielte in den Gesprächen eine wichtige Rolle.

Zu vermuten ist nun, angesichts der schrecklichen Bilder, dass Teile der Demonstranten in Kiew die Orientierung der Gewaltfreiheit ihrerseits aufgegeben haben, nachdem der Geheimdienst heute verkündet hat, eine landesweite sogenannte Anti-Terror-Aktion durchzuführen; zu befürchten ist weiterhin, dass auch unsere Partnerstadt Chmelnytzkij davon betroffen ist.

Die ukrainischen Gäste baten in den Diskussionen um unsere Unterstützung, konkret verlangten sie Reaktionen der EU. Es ist eine der wenigen guten Nachrichten des heutigen Tages, dass der deutsche und der französiche Außenminister gemeinsam nach Kiew reisen werden, im Gepäck haben sie hoffentlich mehr als mahnende Worte.

So hoffen wir weiterhin auf eine friedliche Lösung und und wünschen uns sehr, unsere Freunde mögen sich wohl befinden.

Ulrike Hoffmann / Rainer F. Kokenbrink

З книги Флоріана Шпеера «Іноземці на роботах у Вупперталі», яка присвячена періоду примусової праці іноземної робочої сили під час війни, нам стало відомо, що у Вупперталі було підприємство, на якому вмерло багато дітей підневільних робітниць, можливо, через те, що були навмисно недоглянуті або вбиті.

Йдеться про фірму «Кольб і Ко», яка тоді розташовувалась по Ліцманштрасе 23, що виготовляла зокрема болти і гайки для літаків і підводних човнів.

Кількість зайнятих там на роботах примусових працівників була зорієнтована на потреби військової промисловості, отож на листопад 1944 року окрім 429 німців на підприємстві працювало 242 остарбайтери, з них - 196 жінок. Ці робочі проживали в бараках і таборах. Табір для чоловіків-остарбайтерів розміщався по Ратенауштрасе 23. А для жінок пристосували стару будівлю по вулиці Тютерсбург 37-43. Підприємство, на якому щодня практикували шикування на плацу з підняттям прапору націонал-соціалістів, партійні лозунги та змагання, орендувало земельну ділянку по вулиці Ґерманенштрасе під фельдшерський пункт для іноземних робочих, де в тім числі відбувались пологи.

Ймовірно опікувалась дітьми начальниця табору німкеня Марта, яка не мала жодної медичної освіти. Крім того, що за дітьми не було належного догляду, ця некомпетентність могла також бути причиною того, що з 1.1.1944 до середини 1945 року там офіційно померли 27 немовлят і дітей молодшого віку. Відповідальність за заклад несла Kolb & Co.

Але це залишається відкритим питанням. Що конкретно відбувалось у бараку для немовлят, з’ясувати не вдалось.

Колишня примусова працівниця Тетяна Білик, яка працювала на цій фірмі і втратила свого сина Віктора, висуває звинувачення проти підприємства, стверджуючи, що 45 дітей були навмисно отруєні, щоб позбутись зайвої мороки з малечею.

"Коли прийшли американці, ми заявили на цих трьох [Марту, Клаву і Ліду], тому що вони отруїли сорок п’ять дітей і серед них мого сина. Я змогла поховати свою дитину лише через вісім днів, тому що не давали труни. Інших дітей американці склали разом в один ящик; куди цих мертвих дітей діли, я не знаю."

Існує припущення, що інші фірми, які знаходились неподалік, відправляли своїх робітниць з дітьми до підприємства Kolb & Co. , щоб позбутись підростаючих малюків, які заважали. Зрештою вони були вбиті там з тією ж метою.

Смертність дітей примусових працівниць у Вупперталі часів нацизму

У 1944 році у Вупперталі з’явилось на світ загалом 211 дітей примусових працівників. З них було 24 дітей польського походження і 187 були дітьми остарбайтерів (українців, росіян).

З цих 211 дітей 145  померло у період від 1 січня 1944 року до середини 1945 року. Частка смертності в процентному відношенні така:

Польські діти 3%

Російські діти 24,5%

Німецькі діти 0,3%

По причинах смертей вимальовується така картина.

Найчастіше вказується порушення травлення (33) , за ним йде запалення легенів (29) . Зазначено також ще 10 випадків кишкових хвороб та 12 пневмоній.

Ці дані свідчать про недбале ставлення до дітей. Якими ж були ті умови?  Те, що матері після пологів годують своїх дітей грудним молоком, не було правилом. За небагатьма винятками, після дуже короткого періоду перерви на пологи, матері мусили знову виконувати важку роботу. Про дітей піклувались або інші працівники, або їх переводили до так званих дитячих установ для іноземців. розміщені. Там за дітьми доглядали медсестри. За даними біржі праці матерям належало отримувати спеціальний раціон протягом чотирьох тижнів. Пайка складалась з:

400 г масла, 28 г ерзац-чаю, 1200 цукру, 14 л цільного молока, 1000 г мучних та макаронних виробів, 10 кг картоплі, 3200 г борошна

Чи насправді отримували матері цей пайок, залежало від персоналу та від наявності продуктів. Далі залишається відкритим питання, чи у цих медичних пунктах робились цілеспрямовані дії на те, щоб немовлята помирали (див. Тетяна Б.). З наявних мені документів  відповіді на це питання найти не вдалось.

Джерело: Флоріан Шпеер; «Іноземці на роботах у Вупперталі».

На цьогорих пам’ятних заходах, присвячених 33-м розстріляним в останні дні війни остарбайтерам ми вшановували пам’ять також багатьох жінок, що були змушені бути проститутками, та тих, хто й сьогодні попав під безправну та знущальну експлуатацію. Примусова праця й сьогодні присутня. Ми нагадали про це.

Тут наші виступи у порядку прочитання:

Я мріяла про краще життя, коли  приїхала сюди. Стабільність – було те, що я хотіла. Я мріяла про скромний достаток. Думала, я заслужила нарешті трохи щастя. Думала, я зможу стати кухарем, готувати фірмові страви, виповню мрію. Мені так обіцяли.

Тепер я лежу тут. На якомусь матраці. У темному підвалі. Навпроти мене тихо хропить інша людина, про яку, власне, я знаю лише те, що в неї така ж доля, як і в мене.

Кухар. Це видавалось хорошим життям. Видавалось перспективним.

Насправді я мушу працювати безперестанку. Робити все що завгодно. З кулінарією це має мало що спільного.

Будівля ресторану, що зависає наді мною, робить  підвал іще меншим.

Завтра вихідний. Мої колеги відпочиватимуть. А я проведу свій вихідний у шефа ресторану. Він очікує від мене, що я обслужу і його домашнє господарство. Що мені залишається?

Післязавтра мої колеги розповідатимуть один одному, як пройшов їхній вихідний. Як вони ним насолоджувались.

Мені би хотілось теж так змогти колись . Може, мені ще все-таки вдасться пожити таким життям, про яке я мріяла, коли приїхала сюди.

Я ще не хочу покінчити з мріями.

(Ліліане ф. Польманн)

Приваба.

Спокуса.

Захоплення.

Щастя.

Полон.

Грабіж.

Сховок.

Злам.

Продаж.

Рабство. Крадіжка безцінних років. (Софія Ніколай)

Бургхольц-Кейс – це  трагічна подія, під час якої службовці гестапо стратили 30 остарбайтерів. Острарбайтери, серед яких було 6 жінок, 24 січня 1945 року були впіймані під час грабежу на залізничній станції Вуперталь-Віхлінгхаузен. Під час затримання одного остарбайтера та 2 чиновників кримінальної поліції було застрелено.

Під кінець війни багатьом примусовим робочим вдавалось втекти  з робочих  місць і для того, щоб вижити, вони змушені були грабувати, наприклад, вагони.

30 остарбайтерів арештували і посадили в тюрму як групу спротиву. Під час допитів з них жорстоко знущались.  Едіт Енц, яка теж сиділа в камері, засвідчила, що їх весь час переслідували брутальним поводженням: «Наглядач старший поліцейський охоронець Краузе мав у тюрмі славу безпощадного. Одного разу я побачила, як він забіг у камеру одного росіянина, і після того чула удари ґумовою палицею і крики росіянина. Він робив це тому, що росіянин через вікно розмовляв з жінками.»

У лютому 1945 року ці люди без усілякого судового процесу були страчені службовцями гестапо та кримінальної поліції. Їх прив’язали по двоє один до одного і заставили опустились навколішки перед ямою на території тиру у Бургхольці, нещасних вбили вистрілами у потилицю.

По документах Управління поліції екзекуція пройшла під робочою назвою «таємна справа Райху».

Після звільнення Вуперталя англійці звеліли викопати тіла загиблих і перепоховати їх у звичайну могилу.  (написала Ліза Гунтер)

Цю історію нам розповіла Ліло Батія у контексті інтерв’ю про злочини її батька. Детальніше у:  Lieselotte Bhatia, Mein Burgholz Case. In: U. Abel, D. Nelles u. St. Stracke (Hg.), "Wir haben dort unsere besten Jahre verbracht". Aspekte der Zwangsarbeit in Wuppertal. Bocholt, Bredevoort 2001, S. 44-56

В пам'ять про цю трагедію щороку проходить пам’ятна панахида на кладовищі Шорфер Фрідгоф.

Грамота про партнерство

Ми, Гімназія ім. Йоганеса Рау м. Вупперталь (ФРН) та НВК №10 м. Хмельницький (Україна), цією угодою засвідчуємо наше партнерство в рамках молодіжного пошукового історичного проекту «Вчора іще не забуто сьогодні. А завтра?».

Проект присвячено вивченню прав людини і проблем дискримінації, виховання толерантності, дослідженню історії Другої світової війни в людському вимірі.

Наша співпраця має на меті зблизити молодь двох країн на основі пізнання історії та обговорення проблем сучасності. Збереження історичної пам’яті про непрості і суперечливі події минулого стане, на наше переконання, запорукою утвердження свободи, людської гідності та взаємоповаги в мультикультурному глобалізованому світі.

Ми засвідчуємо наші наміри до джерелознавчих пошуків, праці над усною історією, творчої роботи в рамках проекту. Співпраця передбачає також взаємні відвідини наших міст та місць, пов’язаних із досліджуваними історичними проблемами.

Сподіваємось, що наша дружба сприятиме розбудові громадянського суспільства – спільноти вільних громадян Європи.

НВК №10 м. Хмельницький                                Гімназія ім.Й.Рау м.Вупперталь