Зустріч у Вупперталі стане продовженням роботи, розпочатої під час першої зустрічі в Україні, і дасть можливість глибше поглянути на результати, на тлі особливостей країни і конкретного регіону. Ми намагалися запропонувати подібні пункти програми для візиту до нас.

Окрім екскурсії по місту та знайомства з нашим регіоном, зокрема поїздки в Кьольн, ми побуваємо на важливих місцях Вупперталя, пов’язаних з темою примусової праці. У центрі зустрічей «Стара синагога» ми відвідали виставку про життя євреїв у Вупперталі, і там же пройде наш семінар по спогадах учасників війни. Ми працюватимемо з історичним джерелом – щоденником українського примусового працівника, який є в нашому розпорядженні двома мовами.

Візит до колишньої Земельної жіночої клініки, де також навчали професії акушерки, висвітлить умови праці та життя українських примусових працівниць в автентичному місці. Певна річ, цікава екскурсія для українських гостей.

Крім того, у програмі прийом у керівництва Крайового об’єднання Райнланд. Нам також розкажуть про народні звичаї і традиції в нашому регіоні на День Святого Миколая.

Поліцейське управління Вупперталя ми відвідаємо також, тому що тут, де раніше розташовувалось гестапо, йшов справжній терор і насилля над підневільними робочими та іншими групами жертв. Почуте від очевидців стане тут важливим моментом.

Ми запросили також двоє жінок, які кожна по-своєму є свідками минулих подій, і ми поговоримо з ними про їх життя і про те, що їх пов’язує з темою підневільної праці. Наташа Браун, яка була вивезена в Німеччину як остарбайтер, залишилась тут і вийшла заміж за німця. Ліло Батія досить пізно з’ясувала для себе, що її батько був учасником страти цивільних примусових робочих у Вупперталі, яких було розстріляно в останні дні війни. Її громадська активність і бажання примирення неодноразово допомагали нам у нашій роботі.