З книги Флоріана Шпеера «Іноземці на роботах у Вупперталі», яка присвячена періоду примусової праці іноземної робочої сили під час війни, нам стало відомо, що у Вупперталі було підприємство, на якому вмерло багато дітей підневільних робітниць, можливо, через те, що були навмисно недоглянуті або вбиті.

Йдеться про фірму «Кольб і Ко», яка тоді розташовувалась по Ліцманштрасе 23, що виготовляла зокрема болти і гайки для літаків і підводних човнів.

Кількість зайнятих там на роботах примусових працівників була зорієнтована на потреби військової промисловості, отож на листопад 1944 року окрім 429 німців на підприємстві працювало 242 остарбайтери, з них - 196 жінок. Ці робочі проживали в бараках і таборах. Табір для чоловіків-остарбайтерів розміщався по Ратенауштрасе 23. А для жінок пристосували стару будівлю по вулиці Тютерсбург 37-43. Підприємство, на якому щодня практикували шикування на плацу з підняттям прапору націонал-соціалістів, партійні лозунги та змагання, орендувало земельну ділянку по вулиці Ґерманенштрасе під фельдшерський пункт для іноземних робочих, де в тім числі відбувались пологи.

Ймовірно опікувалась дітьми начальниця табору німкеня Марта, яка не мала жодної медичної освіти. Крім того, що за дітьми не було належного догляду, ця некомпетентність могла також бути причиною того, що з 1.1.1944 до середини 1945 року там офіційно померли 27 немовлят і дітей молодшого віку. Відповідальність за заклад несла Kolb & Co.

Але це залишається відкритим питанням. Що конкретно відбувалось у бараку для немовлят, з’ясувати не вдалось.

Колишня примусова працівниця Тетяна Білик, яка працювала на цій фірмі і втратила свого сина Віктора, висуває звинувачення проти підприємства, стверджуючи, що 45 дітей були навмисно отруєні, щоб позбутись зайвої мороки з малечею.

"Коли прийшли американці, ми заявили на цих трьох [Марту, Клаву і Ліду], тому що вони отруїли сорок п’ять дітей і серед них мого сина. Я змогла поховати свою дитину лише через вісім днів, тому що не давали труни. Інших дітей американці склали разом в один ящик; куди цих мертвих дітей діли, я не знаю."

Існує припущення, що інші фірми, які знаходились неподалік, відправляли своїх робітниць з дітьми до підприємства Kolb & Co. , щоб позбутись підростаючих малюків, які заважали. Зрештою вони були вбиті там з тією ж метою.

Смертність дітей примусових працівниць у Вупперталі часів нацизму

У 1944 році у Вупперталі з’явилось на світ загалом 211 дітей примусових працівників. З них було 24 дітей польського походження і 187 були дітьми остарбайтерів (українців, росіян).

З цих 211 дітей 145  померло у період від 1 січня 1944 року до середини 1945 року. Частка смертності в процентному відношенні така:

Польські діти 3%

Російські діти 24,5%

Німецькі діти 0,3%

По причинах смертей вимальовується така картина.

Найчастіше вказується порушення травлення (33) , за ним йде запалення легенів (29) . Зазначено також ще 10 випадків кишкових хвороб та 12 пневмоній.

Ці дані свідчать про недбале ставлення до дітей. Якими ж були ті умови?  Те, що матері після пологів годують своїх дітей грудним молоком, не було правилом. За небагатьма винятками, після дуже короткого періоду перерви на пологи, матері мусили знову виконувати важку роботу. Про дітей піклувались або інші працівники, або їх переводили до так званих дитячих установ для іноземців. розміщені. Там за дітьми доглядали медсестри. За даними біржі праці матерям належало отримувати спеціальний раціон протягом чотирьох тижнів. Пайка складалась з:

400 г масла, 28 г ерзац-чаю, 1200 цукру, 14 л цільного молока, 1000 г мучних та макаронних виробів, 10 кг картоплі, 3200 г борошна

Чи насправді отримували матері цей пайок, залежало від персоналу та від наявності продуктів. Далі залишається відкритим питання, чи у цих медичних пунктах робились цілеспрямовані дії на те, щоб немовлята помирали (див. Тетяна Б.). З наявних мені документів  відповіді на це питання найти не вдалось.

Джерело: Флоріан Шпеер; «Іноземці на роботах у Вупперталі».