Ми знову їдемо автобусом. Але на цей раз у нас є дуже особлива мета: баба Даша. 

Дорога пролягає через вибоїсті сільські вулиці, вона здається нескінченною. Коли вже ми, нарешті, приїдемо?

Ще кілька хвилин, ще кілька вибоїн: 
Вона стоїть перед своїми зеленими ворітьми. Баба Даша. Маленька жіночка з зморшкуватим обличчям.

Посміхаючись, вона вітає Любу, яку знає з попередніх візитів, і просить нас увійти в її світ. 
Двір заповнюється, і ми передаємо наш перший подарунок. Дерев'яна лавка, на якій вона може відпочити.

Її невістка, теж на ім'я Даша, приносить стільці та лавки, на які ми сідаємо. 
Вона розповідає про її депортацію, як їх вибирали наче худобу, про виснажливу дорогу на поїзді до Німеччини. 
Вона була доставлена на "ринок рабської праці". Баба Даша та її землячка з України попали на роботу на ферму біля Аугзбурга. Займались вихованням дітей та сільським господарством.

Невеличка на зріст баба Даша володіє сильним характером. Її глибокі зморшки надають мудрого вигляду і свідчать про важкі життєві випробування.

Її солоні огірки супроводжують нас на нашому шляху через її минуле. 
На прощання ми вручаємо наші подарунки. Пан Кокенбрінк починає першим і вручає їй на знак подяки одеколон. Ми підключаємось, і незабаром її маленький стіл увесь заставлений сувенірами з Німеччини.

Вона вдячна, і я думаю, щиро радіє з наших подарунків. Час йти. Це була коротка, але дуже насичена зустріч з жінкою, яка пережила погані речі. Вона не втратила почуття гумору.

Баба Даша, невеличка хороша бабуся з маленьким подвір’ям і зеленими воротами.

Ліза Гунтер