Сподобалася історія про жінку, у якої батько був учасником великої різанини, що вона хоче познайомитись з людьми, яким він нашкодив. Вражає, що вона хоче вибачитись за дії свого батька. Я боялася, що наша інформація буде однакова і нам не буде чим обмінятися. Але я була приємно здивована. Зацікавило в їх роботі день читання, коли вони зустрілися з дітьми і розповіли їм про наш проект і про деяких остарбайтерів. Здивувало, що діти зрозуміли і зацікавилися цим, хоча вони зовсім ще маленькі. До того як приїхали наші німецькі друзі, я боялась,що ми не будемо розуміти один одного. Але коли ми зустрілись, слова самі полились річкою. В автобусі почали співати англійські пісні , а Енджі та Адді грали на гітарі, а Вівьєн співала. Було дуже приємно, коли Вівьєн сказала: Катя, ми хочемо заспівати тобі.

Сендель Катя

Запаморочливі аромати розлітаються в повітрі, коли я заходжу в нашу їдальню. Стіл накритий різною смакотою: солоні огірки, помідори, перець. Свіжі фрукти, полуниця, черешні та абрикоси. У скляних запотілих слоїках – неймовірно смачні соки.

Білий та сірий хліб, солодкі булочки, деколи ватрушки з сиром стоять на столі поряд тарілками з маслом, сиром, салом та шинкою, а також сирні запіканки, гречаний мед та варення зваблює наш погляд.

Та це не все: на головні страви нам подають налисники з сиром, омлет, а також сирники сосиски та свіжі мюслі.

На обід та вечерю царює схожа картина. Ми ніби весь час те й робимо, що їмо! Картопляне пюре, супи та безліч іншого, дієта тут просто неможлива!

Лукас Фрьошке

Анджеліна Лізендаль

Інші звичаї

Вперше їдемо по місту. Дивимось на краєвиди. Насправді хочеться спати, але не спиться. Інша культура краде увагу.

Невелика повна жінка у вишитій, потертій спідниці та широкій хустці стоїть перед грядками квітів. На це барвисте, велике і красиве поле квітів вона тяжко ллє воду. Я уявляю собі запах цих доглянутих квітів. Танцююча гра кольорів. Принаймні три рази на день вони отримують найцінніше. Воду. Цій виразній жіночці не шкода праці. Я можу відчути її веселу, пристаркувату посмішку. Вона розходиться на її зморшкуватому,  немолодому обличчі. Тим не менш, вона, здається молодою і сильною.

Воду вона бере з колодязя. Зношений, давнішній колодязь, такий же вражаючий і потужний, як і його власниця. Він приховує дорогоцінний еліксир життя. Густі зелені зарості розкішною кроною вкривають землю біля нього. Поряд височіє сіра будівля.

Знову і знову ці краєвиди, барвисте і сіре. Єдине, що їх розділяє, - зелений чагарник, він простягнувся далеко. Магічною межею в інший світ.

Але ця маленька людина з своєю життєвою силою іде своїм шляхом. Ці нові речі, яких придумують у світі. Вони не цікавлять цю жінку. Вона виглядає щасливою. Цей інший звичай. У нас його більше немає.

Прогулянка по Жилинцях. Справа - хатина, що потопає у густій зелені та жовтому цвіті. Лавка, що вицвіла від багатьох літ і сонця, губиться у соковитій траві.

Мій погляд зупиняється на двох парах очей, що світяться на вкритих зморшками обличчях. Двоє дідусів обривають свою розмову і вітаються зі мною з широкою посмішкою. Ще більше зморшок з’являється на старечих обличчях, я посміхаюсь їм у відповідь і продовжую йти по селі, відчуваючи тепло та гостинність.

Щось подібне я відчула й тоді, коли вперше зустріла українську групу у школі. Ніяково запитала, де туалет. Я відразу відчула теплу руку в моїй руці, і мене енергійними кроками хтось повів у сторону. Чиїсь каблуки цокали по шкільній підлозі, я зазирнула в її очі – я ще не знала, як її звати, вона явно була рада мені допомогти.

Ці моменти – чи то вітання дідусів в селі, чи то дружня допомога школярів – не дають мені відчувати себе тут чужою, долають мої страхи у цій незвичній та для мене новій і дивній країні. Хоча я лише обмежено можу тут спілкуватись, мене охоплює почуття, що тут – серед бездомних псів, качок та лелек, на не асфальтованих дорогах – я вдома.

Леа Дінгер

Від'їзд помітно наближається. Останні повідомлення електронної пошти спішно летять через кордони. Ми насправді подолали все: навіть без підтримки Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» забезпечили фінансування, тому що Крайове об’єднання LVR підтвердило попередню готовність виділити кошти. Рейс заброньовано, всі школярі мають паспорти, на зборах батьки випромінювали позитивні настрої, та й учні теж. Все повирішувано. Нарешті Люба посилає нам контактну інформацію, номери телефонів та імена відповідальних осіб з посиланням на сайт Хмельницькобленерго: "Там ви будете жити!", щоб ми могли наперед подивитись територію відпочинкового комплексу. Райнер переходить на це посилання. Через годину - його е-мейл: "Хмельницький вважається центром української атомної енергетики! Де знаходиться зона відпочинку Хмельницького Обленерго? Ми живемо в тіні ядерного реактора? Чи хочуть цього наші діти? Чесно кажучи, я не знаю, чи ця поїздка за таких обставин... " Наше листування зазвичай відбувається у пізній час. Удар вражає мене за робочим столом в офісі. Здавалося б, все готове, і тепер такий поворот? Термінове повідомлення Любі: "Будь ласка, напиши мені відразу ж, де точно розташована ця атомна електростанція . Хіба ми бачили в минулому році в рамках підготовчого візиту якусь АЕСВ у Хмельницькому? Я не можу пригадати. Райнер переживає за своїх учнів! А що з українськими школярами? - У будь-якому випадку: гриби виключити з меню! - Скільки радіоактивного опромінення можна отримати в Хмельницькому за тиждень? - Не драматизувати, а давай спробуємо нормалізувати, дати об’єктивні дані".

Наступного ранку ми дізнаємось, що АЕС розташована на межі Рівненської області, в 150 км від Хмельницького, це приблизно така ж відстань як від Чорнобиля до Києва. На Хмельницькій АЕС один блок старого типу, решта – на рівні найсучасніших АЕС в Європі. Чи будемо ми перестраховуватись і скасуємо екскурсію по Києву?

Кілька днів по тому, коли ми у Жилинцях ми заводимо цю тему, «Любічка» починає голосно реготати, її заразним відкритим сміхом. "О боже, це був звичайно, переполох. Я відразу ж зателефонувала Колі, щоб він поговорив з кухарем і прибрав все зайве з меню. На кухні запротестували: Як ми будемо готувати українські страви без грибів? -. І що ви думаєте, наскільки ретельно мила моя мама для вас яблука, кожне окремо!.. "

Люба прислала Райнеру відповідь з темою повідомлення: "Хто хоче зірвати троянди, хай не боїться шипів".  А далі йшлося: "Енергокомпанія - не означає відразу те саме, що АЕС! Просто Обленерго трохи краще обладнане, ніж інші підприємства. А з атомними електростанціями, на жаль, вам доведеться мати справу скрізь у Європі, США та Азії. Ну, в такому разі нам треба разом боротися за зелений без'ядерний світ! Щоби подорожі і міжнародні проекти були можливими й у майбутньому. "

Беттіна Буреш 
Люба Сочка