Я називаю його Ігор. Не дуже великий, не красень, і все-таки вся моя увага прикута до нього. Він супроводжує нас вулицями Хмельницького. Зранку – до архіву, в обід – до школи. Його обідрані вуха, затверділа від бруду шерсть та сіра морда свідчать про життя на вулиці.

Нещасний?

Ні, він не здається нещасним - він несеться через дорогу та шалено наздоганяє машини.

(Ліза Ґунтер)