Тихе шурхотіння аркушів та шкрябання ручками, час від часу кілька прошепотілих слів.

 Спочатку відкрити перший конверт – свербляча напруга пронизує моє тіло – і я тримаю в руках аркуш паперу, який в наступні хвилини та години перенесе мене в інший, давно минулий світ.

Кожен лист несподіваний, чи то чітко витримане повідомлення про перебіг війни, чи то приватне і доленосне послання, що мені стає аж не по собі, що я читаю такий інтим і заводжу на нього формуляр.

Десь позаду весь час кружляють міркування, чи вижили в цій війні відправник та одержувач, чи повернулись додому і чи живуть або прожили своє життя так, як мріяли у цих листах.

Я лягаю помаленьку головою на стіл, прислухаюсь до шурхотіння листків, і моїми думками у цю мить заволодіває одне питання:

Я дійсно саме тримаю в руці останню вістку від людини, зі знанням, що ця вістка так і не досягла свого місця призначення?

(Розалі Фіхтнер)