"И журавли, печально пролетая, Уж не жалеют больше ни о ком....", співає Єва-

Марія Хаген на слова Єсєніна зовсім легко та безмежно тужливо. Але в останньому залі Музею Великої Вітчизняної війни журавлі не відлітають. Сумним ключем

лишаються вони над накритим дерев’яним столом, що стоїть на гільзах відстріляних гранат, вони залишаються над довгим столом, довжиною у 27 метрів – кожен метр на мільйон загиблих.

Журавлі - з плащ-палаток по одній стороні та з квітчастих жіночих хусток по іншій -- летять, нагадуючи про мертвих і живих у довгому польоті над цим столом.

Під поглядами 6 тисяч облич кличуть мертвих і живих за поминальний стіл. На

ньому стоять пом’яті армійські фляги, навпроти – прості стакани для тих,

хто поминає. Вздовж - похоронки, розкладені на рушниках. І туга не зникає. Ще ні. Можливо, завтра.