Це був мій перший політ на літаку, і тому мені немає з чим порівнювати. Можливо саме тому це було так класно. Єдине, з чим я могла порівняти, це аеропорт Жуляни та аеропорт в Дортмунді. А це як запорожець і бентлі.

Коли ми приїхали в аеропорт в Жуляни, ми всі були в такому стані як “невже це справді станеться?” “невже ми справді поїдемо в Німеччину?” “зустрінемося з нашими друзями?” і в деяких виразах обличчя читалось “я не повірю поки не буду там”. З довгої дороги всі вже були дуже втомлені, але як тільки ми опинилися в Дортмунді і побачили знайомі посмішки, втому як рукою зняло. Найбільша відмінність між нашим прибуттям у Дортмунд та між прибуттям наших друзів у Київ - це те, що вони нас зустріли. Звичайно, для нас важче було приїхати у Київ – це набагато дальше від Хмельницького ніж Дортмунд від Вупперталя. Автобус був шикарний!  - але не вистачало доброї посмішки Паші.

Коли ми пролітали над Дортмундом, дивились в ілюмінатор, і спочатку здалось, що це ті самі схили, озера, будівлі, що і в Україні, але коли ми придивились – ми на Заході! Хоча б за приклад взяти їхні ферми вони виглядають не як маленькі домашні господарства, а як частина великої корпорації яка дивиться за кожною маленькою деталлю цього великого механізму.