Людина, яка прожила понад півстоліття у чужій країні не забула рідну мову і чудово володіє нею. Людина, яка не змогла пробачити талінський режим і через це не повернулася в Україну. Людина, яка мусила називатись довгий час не Наташа, а Нетті. Людина, яку хотіла все життя знайти та білоруська дівчинка, котру вона рятувала пі час примусових робіт в Німеччині. Людина, яка по війні прожила зі своїм чоловіком-німцем п’ятдесят п’ять таки щасливих років. Людина, яка декілька років тому втратила кохану людину, але не втратила сили духу, любові до життя і досі приносить радість людям навколо. Це жінка, якій 88 років. А вона живе повноцінним життям: варить ареники, готує пиріжки за власним рецептом, досі працює на городі і жодного разу не купувала картоплі. Вона готова ділитися досвідом з тими, кому це цікаво, адже вона пізнала так багато за своє життя. Її сміх заражає інших. Нам здається, що наше сучасне суспільство досі воліє мовчати про тоталітарне минуле: нацизм, фашизм, омунізм – це тяжка історична пам’ять. Від правди не втечеш.

І саме про працюючи над проектом, це зрозуміли ми, і повинні збагнути і німецьке, і українське суспільство.