Телевізор включений. На екрані ти бачиш кадри демонстрації. Багато людей борються за свої права, за демократію і так далі. Ти бачиш мітинги та волонтерів, які розносять їжу.

Але ти бачиш й дим, палаючі шини, міліцію та демонстрантів, які йдуть один на одного.

Ти переживаєш за них. Ти там, з ними. Хочеш все дізнатись, в очікуванні, як же буде далі. Тому що те, що ти бачиш, відбувається у столиці твоєї Батьківщини.

Єдина проблема: ти не розумієш ні слова, про що розказується в новинах. Демонстранти починають свої інтерв’ю на рідній тобі мові, але їх слова перекривають незрозумілі речення синхронного озвучення.

В той час, як вся країна в сум’ятті, ти на чужині. Просиш, щоб тобі переклали репортаж про протести. Без перекладу тобі важко зрозуміти, як опитані перехожі ставляться до розвитку подій. Не знаєш, чи це ті люди, що треба. Люди, що представляють протилежну до твоєї позицію, чи думають так само, як і ти.

Ти питаєш себе, мабуть, чи не говориться зараз про те, що всі намагання демонстрантів вже не мають перспектив. Або може таки надія на успіх зростає?

Як ти себе відчуваєш?

Ліліане Польманн