Ще коли тільки планувався цей німецько-український шкільний проект, ясно було, що його основою повинні стати особисті зустрічі. Хто подорожує, той ризикує змінитись – отримавши новий досвід і знання. Ми хочемо дізнатись одне про одного, тому ми повинні зустрічатися, разом святкувати і працювати.

Кожен етап проекту передбачав, що одна група їде до іншої, в іншу країну. Деякі речі були на слуху, хтось, можливо, мав там далеких родичів, але жоден з подорожуючих доти не відчував на собі шовкового вітру України або зимової мряки Вупперталя, ніхто доти не бачив вкриті червоним маком поля аж до обрію чи підвішений диво-трамвай швебебан.

Сила-силенна розмов, тисячі фотографій, глибокі наміри збагнути одне одного та щира дружба і гостинність – це те, що ми відчули і зібрали. За це ми вдячні. Задля цього ми продовжуємо працювати.