Ми повернулись з України, повні історій та вражень. Знайшли нових друзів, поглибили стару дружбу та багато-багато навчились. Переплетіння з відомого, нововивченого та пережитого стало щільнішим, все більше перетинів.

В обласному архіві ми прочитали 105 недоставлених листів польової пошти, переписали і склали протоколи їх змісту, почасти ми по буквах розбирали каракулі чийогось почерку. Ми читали про новонароджених дітей, ставлення до війни попри цензуру та зірвані  весілля під час відпустки додому.

… і думки линуть…, у Меджибожі ми бачили весільну пару, якій традиційно виносили на рушнику хліб і сіль. Так, рушник, - ми бачили це раніше у Музеї війни у Києві та у розмові про українські традиції теж про це згадувалось…

Отож весілля: поряд з нашим мангалом люди займались чищенням і потрошінням свіжої риби, на молодій були високі білі чоботи та, звичайно, фата....

"...і молода віддала вбитій радистці Ользі свою фату, вона ж бо теж мала бути нареченою." Розповідь 93-річного святково вбраного офіцера танкового корпусу два дні тому про свою 22-денну Одисею з Варшави пішки додому призупиняється. Під час розмови з ветеранами не тільки Павло боровся з тягарем спогадів про мертву радистку Ольгу, яку всі так любили. Зустріч її похоронної процесії з весільною ходою не витирається з пам’яті.

Зараз, біля вогнища і шашликів, у Меджибожі, у царстві небесному, як називають прихильники овіяного легендами засновника хасидизму Ізраеля Бешта це місце, наповзають історії одна на одну, створюючи історію.