Ми заходимо в українській школі до якогось кабінету. Після численних милих привітань один за одним до класної кімнати заходять групками українські школярі. Нас 12, їх 25. Дивне відчуття. Українці з однієї сторони, німецькі учні – з іншої. Так багато молодих людей, які не наважуються заговорити один з одним.

Після обміну кількома поглядами та вимушених представлень офіційна частина завершується. Учні продовжують сидіти одні навпроти інших, подекуди стримано посміхаючись.

Нарешті кілька більш розкутих дівчат зжалились і підсіли до нас. Крига скресла. Купками, починаємо вести жваві розмови, кумедно комбінуючи англійську, німецьку та українську.  З двох окремих груп раптом народилась спільнота,  що спілкується та ділиться спільними хобі та інтересами, музичними вподобаннями та життєвими звичками.

(Мадіта Пфінґстен)