Олександра розповідає поволі і обачно, інколи вона зважує свої слова. У Музеї Проскурівського

підпілля у Хмельницькому вона говорить про випускників 1941 року, про ніч початку війни, коли вони святкували свій шкільний випуск, і за два тижні стали підпільниками: як наприклад, 17-річнаМарія Трембовецька, активістка, яку схопили і катували, розстріляна за спротив чужій владі, війні та безчинству. Вони бачили і звільняли голодних військовополонених з таборів, з шталагу 355,

підривали залізницю, збирали важливу інформацію. Вони хотіли бути вільними, мати право

ходити в кіно та ловити рибу. Й те, й те було заборонене під загрозою розстрілу.

Розповідає Олександра повільно. Вона ж розповідає і про своїх батьків теж.