Людина, яка прожила понад півстоліття у чужій країні не забула рідну мову і чудово володіє нею.

 Людина, яка не змогла пробачити сталінський режим і через це не повернулася в Україну.

 Людина, яка мусила називатись довгий час не Наташа, а Нетті.

Людина, яку хотіла все життя знайти та білоруська дівчинка, котру вона рятувала під час примусових робіт в Німеччині.

 Людина, яка по війні прожила зі своїм чоловіком-німцем п’ятдесят п’ять таки щасливих років.

Людина, яка декілька років тому втратила кохану людину, але не втратила сили духу, любові до життя і досі приносить радість людям навколо.

 Це жінка, якій 88 років. А вона живе повноцінним життям: варить вареники, готує пиріжки за власним рецептом, досі працює на городі і жодного разу не купувала картоплі. Вона готова ділитися досвідом з тими, кому це цікаво, адже вона пізнала так багато за своє життя. Її сміх заражає інших.

 Нам здається, що наше сучасне суспільство досі воліє мовчати про тоталітарне минуле: нацизм, фашизм, комунізм – це тяжка історична пам’ять. Від правди не втечеш. І саме про працюючи над проектом, це зрозуміли ми, і повинні збагнути і німецьке, і українське суспільство.