"Зараз у нас затишшя. Я не знаю, як довго це триватиме." Це пише Тоні своєму брату Петеру 03.08.1944 з "Росії". Я читаю листи німецьких солдатів вермахту в Хмельницькому обласному архіві. Пачку листів було знайдено після війни у лісі і доставлено до архіву. Крім того, нам дозволяють переглянути неотримані листи, відправлені з Німеччини солдатам на фронт. Газети, брошури, фотографії, в цілому - багате джерело матеріалів.

Солдати пишуть про майбутні заручини, зекономлені гроші, про події на фронті натомість ні слова,  в кращому випадку лише натяками. Цензура пропускала тільки незагрозливі листи, додому мали дійти лише позитивні відгуки про війну. Листи на фронт - такого ж змісту.

Українські школярі, розповідаючи про прочитані ними листи, підкреслюють, на першому плані в них говориться про особисті стосунки та сімейні проблеми. Тільки один раз нам трапляється епізод, що сажотрус під час чистки димаря виявив нерозірвану фосфорну бомбу.  Тож з ремонтом будинку доведеться ще зачекати...

Таке враження, що все в порядку. Ідеальний світ листів у швидких обертах спіралі смерті та спустошення.

Школярі забувають про час. Вони переписують листи від руки, показують якісь знахідки, зосереджено обговорюють місця, які важко прочитати, власні імена, думають, як розтлумачити певні речі.

У три години умістились цілі тижні уроків історії. З питаннями і відповідями ми залишаємо архів, попереду – подальші обговорення.

Райнер Кокенбрінк